Соф’я Шах у новым, восьмым па ліку, вянку вянкоў санетаў пераканаўча сцвярджае: для таго, каб выказаць тое, што яе хвалюе і натхняе слоўных магчымасцей мала. Патрэбна і мова фарбаў.
Менавіта аб спалучэнні гэтых двух сродкаў духавыяўлення апавядае чарговы вянок вянкоў, які так і называецца – «Каб тое выказаць…»
Я думала,- для спеву хопіць слоў,
у рытмы-рыфмы існасна ўлюбёных,
пранікліва, расчулена гатоўных
вяртацца ў натхненні зноў і зноў.
Я думала,- мне хопіць і радкоў
санетных, спавядальна-малітоўных,
каб расказаць аб думках невымоўных,
што вострацца ўсё болей ад гадоў.
Ды аказалася, што слоў замала,
каб тое выказавць, што лёсам стала,
самою стала сутнасцю ў жыцці.
І мусіла душа, і загадала,
каб фарбамі я пець паспрабавала
у яшчэ большым самазабыцці.
Новая книга Изяслава Котлярова «Неизъяснимое», состоящая из венков сонетов, тематически близка предыдущим книгам «А душа и в молитве болит», «Вечное время во мне», «Сам себе дорога», «Принял я крещение от клёна», «Сначала жизнь – потом судьба», «Небесная высь», «Ученик вечности» и другим. Это искренний монолог поэта о том, что такое сама человеческая жизнь перед жизнью и смертью. А также устремлённость к родным просторам, к Богу, к спасительной силе любви.
Всё пишется, как будто без меня
и даже мне диктуется не мною,
а непонятной сущностью земною,
боящейся небесного огня.
Сверканье молний, грома трескотня
над затаённой в травах тишиною…
И думаю непонятой виною,
несбывшееся сбывшимся ценя.
Цель человека – человеком быть
и всё любимое любить,
а годы и утешат, и утишут…
Но до чего ж я всё-таки лукав,
хоть убедился, что в сомненьях прав:
Не я словами, а слова мной пишут.
Комментариев нет:
Отправить комментарий